Андрій Анатолійович Мовчан народився та виріс у Вінниці.

Закінчив середню школу № 35, згодом — Вінницький національний технічний університет за спеціальністю «Облік та аудит». Працював приватним підприємцем.

«Андрієві довелося рано пізнати біль втрати матері та передчасно подорослішати, — говорить його батько Анатолій, колишній „афганець“. — Через мою тяжку недугу син фактично став головним годувальником у домі. Невтомно працював, адже мав єдину мету — зібрати кошти на мою операцію. Понад усе мріяв, щоб я одужав і повернувся до нормального життя. Свої ж захоплення та плани завжди відкладав на потім…».

Воїном ЗСУ Андрій Мовчан з позивним «Тихий» став у травні 2025 року.

Службу розпочав у 48-й інженерній Кам’янець-Подільській бригаді. Згодом перевівся до Залізної бригади, воював на Харківщині в механізованому батальйоні.

Працював з важкими бомберами як пілот та споряджаючий. Відповідальний, сміливий (рятував майно підрозділу під ударами ворожих FPV), безвідмовний, майстер на всі руки. Затятий мисливець та рибалка. Радував побратимів усмішкою і стравами, приготовленими на багатті.

…Зранку 30 липня 2026 року під час виконання бойового завдання Мовчан з двома побратимами підірвалися на невідомому вибуховому пристрої. Усі дістали поранення, Андрій Анатолійович — найважчі.

Бійців оперативно евакуювали та доставили до медичних закладів. Зрештою лікарі два тижні боролися за життя Андрія Мовчана, але врятувати його не вдалося.

…Церемонія прощання з героєм розпочалася у Вінниці, де зібралися рідні, друзі, а також приїхали з фронту побратими. Поховали захисника з військовими почестями на кладовищі села Зарванці поруч із мамою.

Сердечні співчуття рідним, близьким та побратимам полеглого лицаря. Вічна пам’ять та слава!

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Фото: Facebook-сторінка 3-ї окремої важкої механізованої Залізної бригади

Ігор Романенко