Слова «Ніколи не здавайся!» були гаслом в його житті.

Ігор народився в селі Рожнів на Прикарпатті. Мати пригадує, що він змалку завжди захищав слабших і стояв за справедливість.

«У пріоритеті у нього був футбол, а в школі Ігор любив математику. Настільки вона йому легко давалась, що він усе рахував блискавично», — пригадує пані Галина.

«Знаєте, я навіть колись казала Ігорю, що ревную його до математики», — зізнається вчителька української мови та літератури Світлана Марківна.

Каже, Ігор в усьому шукав правду, гарно аналізував твори, мав гострий розум і не любив виділятись.

«Він був таким вродливим, наче актор. Подобався дівчатам, але ніколи цим не хизувався», — каже жінка.

Після закінчення Рожнівського ліцею «Гуцульщина» Ігор вступив до Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. Втім, здобути омріяний фах еколога хлопцю не вдалося.

«Після вступу у виш Ігор вирішив, що йому треба набратися життєвого досвіду, і пішов служити у Національну гвардію України. У її складі, коли почалась АТО, стояв на захисті Донецька, пізніше — у перших рядах оборони прифронтового Маріуполя», — пригадує мати.

З початком повномасштабної війни Ігор відразу залишив роботу в «Епіцентрі», зателефонував мамі, що певний час буде без зв’язку, і почав збирати речі у військкомат.

«Я його ще перед наступом росіян просила виїхати за кордон. То він мені у відповідь казав: «А чому і по що мені туди їхати?» — пригадує пані Галина.

В Івано-Франківському військкоматі 26 лютого 2022 року Ігор отримав відмову. Там пояснили, що місць у бойових підрозділах уже немає. Тоді він поїхав у містечко Тисменицю і там записався до тероборони.

«У сина тоді була дівчина, планували весілля. Вона теж його відмовляла від служби, але він стояв на своєму і навіть думки не допускав, щоб ховатись від служби», — розповідає мати.

Старший сержант Ігор Погребенник служив командиром 2-го взводу безпілотних авіаційних комплексів 1-ї роти 102-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ 75-го окремого «Лицарського» батальйону. Через те, що мав досвід служби у Нацгвардії, побратими називали його «Нацик», і Ігор взяв собі цей позивний.

«Ігор був із тих, кого називають „народжений воїном“. Багато знав, мав добру фізичну підготовку. Вчив нас працювати у двійках, четвірка, десятках… Дуже був професійний, щирий, людяний. Коли почалась моя служба, він навчив мене розбирати зброю, чистити її. Відтоді ми стали друзями», — пригадує побратим Віталій Вербовий.

Розповідає, що на початку повномасштабної Ігор був стрільцем, а наприкінці 2022 року він із ще одним побратимом, Андрієм Лащем, більше займались дроновою розвідкою.

«Тоді всі знали, що їм це давалось найкраще», — говорить Віталій.

На початку 2023 року Ігор із побратимами заснував «Mahno Group», яка виконувала бойові завдання з аеророзвідки, ремонту та виготовлення дронів, а також розробки спеціальних систем скидів. На Гуляйпільському напрямку ця група стала очима для піхоти, працюючи на найнебезпечніших ділянках фронту. Для роботи із дронами Ігор проходив навчання у Дніпрі та в Івано-Франківську. Хлопці розповідали, коли Ігор стояв на позиціях, окупанти боялись навіть виходити із бліндажів, бо знали про його вміння влучно працювати.

«Що розповідав з фронту? До останнього говорив, що у нього все добре. Не хотів, аби ми переживали. Коли приїхав у відпустку, я помітила футболки „Mahno Group“. Тоді син пояснив, що на них емблема їхньої групи аеророзвідки, показав свої нагороди. Я слухала його і мене переповнювала гордість. Дві футболки він потім забрав на фронт, а одну залишив вдома. Тепер вона мені нагадує про сина. Ігор дуже любив літати. Висоти і гори були його стихією», — каже пані Галина.

«Після війни Ігор мріяв отримати вищу освіту, відкрити власну справу. У нього завжди було багато ідей», — пригадує Віталій.

Ігор служив на Гуляйпільському напрямку майже три роки. Загинув 26 лютого 2025 року внаслідок поранень під час авіаційного удару російським КАБом по Гуляйполю.

«Очевидно, за хлопцями стежили, бо окупанти розуміли, що не візьмуть Гуляйполе, доки вони живі. Ворог влучив у їхню позицію півторатонною бомбою», — говорить мати.

Каже, їх тоді було шестеро. Разом з її Ігорем загинули ще Валентин Ємбрик, Андрій Коваль та Володя Фіголь. Тіла ще двох бійців знайти не вдалося.

«Мама Юрія Федорняка досі чекає на сина. Андрійка Лаща (позивний «Махно») за рішенням суду визнали загиблим. Він до останнього у той день переписувався із жінкою. Ігорчик теж мені відписав близько десятої: «Привіт, матусю, все ок», — пригадує пані Галина.

Тіло Ігоря Погребенника мати упізнала за татуюванням — написом англійською «Ніколи не здавайся!»

«Це він у 2015 році зробив. Слова „Ніколи не здавайся!“ були його гаслом в житті», — додає пані Галина.

Ігоря Погребенника поховали у селі Рожнів. Йому назавжди 31 рік.

За особисту відвагу, професіоналізм та самовідданість захисник нагороджений орденом «За вірність присязі», медалями «За оборону Гуляйполя» (2024 рік), «За оборону Гуляйполя» (посмертно), «За відвагу», «За хоробрість у бою», «За мужність і відвагу», «Незламним героям Російсько-української війни», почесним нагрудним знаком «Розвідник» та нагрудним знаком командира 102-ї окремої бригади ТрО.

25 вересня 2026 року Івано-Франківська обласна рада ухвалила рішення звернутися до Президента України Володимира Зеленського та Головнокомандувача ЗСУ Михайла Драпатого з клопотанням про присвоєння звання Герой України (посмертно) з удостоєнням ордена «Золота Зірка» старшому сержанту Ігорю Погребеннику.

«Його відвага, самопожертва, високий рівень військової підготовки та незламне прагнення до Перемоги гідні найвищого державного визнання», — йдеться у зверненні облради.

У Ігоря Погребенника залишились мати і вітчим, наречена та інші родичі.

Нещодавно кілька пілотів із «Mahno Group» приєднались до підрозділу «Птахи Мадяра».

«Вони хочуть літати і помститись за загиблих побратимів», — каже пані Галина.

Тим часом їхні рідні у пам’ять про синів створили групу «Мами «Mahno Group», аби підтримувати одне одного і разом згадувати про найдорожчих.

Вічна слава Герою!

Фото надала Галина Погребенник і Віталій Вербовий

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform