Перед початком повномасштабного вторгнення навчався на медбрата.

Вперше з війною Микола Бауер зустрівся ще у 2014 році. Після активної участі у Революції Гідності він без вагань долучився до новоствореного бойового підрозділу добровольців «Карпатська Січ». Пізніше штурмову чоту долучили до 93-ї окремої механізованої бригади. Разом зі своїм підрозділом Микола здобував військовий вишкіл та перший досвід бойових дій на Донеччині в районі Первомайська і Пісок. Пережив не один ворожий обстріл. Після звільнення намагався налагодити цивільне життя. Та коли росіяни почали повномасштабне вторгнення, одразу доєднався до українського війська.

Микола народився і ріс у селищі Глибока Чернівецької області. Родичі згадують, що він був дуже спокійною, тихою і доброю дитиною. Разом із молодшим братом Василем вони хлопчиками прийшли до місцевого храму святої Ольги Православної церкви України. Брати стали першими вівтарниками цієї церкви й роками допомагали під час служб настоятелю Роману Грищуку. Священник згадує, що Микола виділявся особливою зосередженістю: він не просто виконував обов’язки, а щиро занурювався в молитву. Саме за цю рису — внутрішній спокій та релігійність — побратими згодом на передовій дадуть йому позивний «Богомол».

Мати воїна розповідає, що на долю сина ще в дитячі роки припало чимало випробувань. Через важку хворобу хребта Микола майже рік провів у лікарні в нерухомості, тривалий час носив корсет. А коли одужав і здавалося, що найгірше вже позаду, хлопчик потрапив у важку аварію. І знову лікарні, операції, реабілітації…

Майже все дитинство Микола боровся за власне здоров’я. Цей досвід сильно вплинув на нього: він навчився терпіти, не скаржитися на труднощі й знаходити сили там, де інші здавалися. Попри фізичні обмеження в минулому, він намагався жити повноцінно.

«Він рано подорослішав, мав чітке уявлення про справедливість і про власну місію. Він знав, ким хоче бути і за що готовий стояти. Служіння Україні для нього було не гучними словами, а внутрішньою потребою. Він був патріотом не на словах. Коли настав час Революції Гідності, він був там — на Майдані, у найтяжчі дні для країни, серед диму, холоду і небезпеки. Там, де були найсміливіші», — пригадують односельці.

Коли у 2014 році почалася війна на сході, Микола одним із перших доєднався до українських захисників. Тоді він став бійцем окремої зведеної штурмової добровольчої чоти «Карпатська Січ» у складі 93-ї окремої механізованої бригади з позивним «Богомол». Перший вишкіл проходив на базі в Кураховому. Потім — на «Камікадзе», другій лінії оборони. Там він учився виживати на війні: звикати до вибухів снарядів, мін, до постійної напруги, яка не відпускає ні вдень, ні вночі.

Після звільнення із війська Микола Бауер продовжував активне громадське життя. Він допомагав волонтерам, брав участь у різних патріотичних заходах, акціях на підтримку української церкви. А у 2019 році вирішив піти вчитися на медичного брата. Та завершити навчання не дозволила повномасштабна війна.

Після початку вторгнення Микола пішов служити у 80-ту окрему десантно-штурмову бригаду. На фронті намагався підтримувати товаришів по службі своїм фірмовим спокоєм та розважливістю.

Старший солдат Микола Бауер загинув 8 травня 2022 року на Луганщині.

«З перших хвилин життя мій Миколка був для мене дивом… Він виявився сильнішим за біль, сильнішим за обставини, сильнішим за страх. Цей біль неможливо описати словами. Його відлуння звучить у моїх вухах щодня. Але разом із болем у моєму серці живе гордість. Гордість за мого сина. За його силу. За його мужність. За його жертовність», — ділиться спогадами мати Любов Несторівна.

У захисника залишилися мати і брат. Поховали Героя в рідному селищі Глибока.

Микола Бауер посмертно відзначений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Слава і честь Герою!

Фото із соцмереж

За матеріалами: Глибоцька громада, Версії

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform