От знаєте, я стільки історій читала про злих свекрух. Але моя вас всіх переплюне, повірте! Мені з цієї історії і смішно, і сумно одночасно. 

З лютого 2022 року ми живемо у Галини Петрівни у Івано-Франківську. Самі ми з Харкова, і ви прекрасно розумієте, що поки нам трохи страшно повертатися додому.

Місця на всіх вистачає. У свекрухи велика, трикімнатна квартира. І вона одразу нам ще вранці 24 лютого телефонувала, аби ми негайно їхали до неї. На щастя, ми тут добре вже обжилися, чоловік знайшов нову роботу. Я також старалася шукати щось, навіть просто продавцем у магазині чи промоутером. Однак, не виходило. А декілька місяців тому я завагітніла третьою дитиною.

Поки у нас нема такої фінансової можливості, аби купити окрему квартиру у Івано-Франківську. Звісно, з фінансами також трохи складно. Адже мене, маму, двох діток поки утримує тільки чоловік Артем. Не можу сказати, що живемо бідно, на побутові речі вистачає. Однак, купити якийсь кіндер дітям чи поїхати у парк розваг ми не можемо.

Свекруха отримує пенсію, але це також копійки. Ми купуємо макарони та гречку тільки на акції, не ходимо у кафе чи ресторани, одяг вибираємо на базарі. Ну так, нам важко, а кому зараз легко?

Тиждень тому пані Галина отримала пенсію та пішла у супермаркет. Купила, як завжди, стандартний набір продуктів нам на місяць. Я потім розбирала всі пакунки до холодильника і помітила, що в чеку були ще полуниці. І вони дуже дорогі, у Сільпо невеличкий лоточок може коштувати мінімум 200 гривень. Дивлюся у пакет – а полуниці нема.

– Що ти шукаєш? – запитує свекруха.

– Та ось, в чеку була полуниця. Вам, певно, її помилково пробили на касі.

– Ні, я собі купила полуницю і по дорозі додому з’їла всю.

Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.

Такого нахабства від свекрухи я не очікувала

– Всю? Тут ж її вийшло на 350 гривень. Ви навіть онукам нічого не залишили?

– А що, то мої проблеми? Я собі захотіла і купила, нічого поганого в цьому не бачу. То твої діти, а не мої. Не буть егоїсткою!

Знаєте, от я могла подумати всяке про пані Галину. Але щоб бабуся своїм рідним онукам не принесла хоча б декілька полуниць – ну просто дурдом!

– На 350 гривень ми стільки могли ще додому продуктів купити, а ви все на себе витратили. То хто з нас ще егоїстка?

На крик прибіг чоловік з ванни. І я показала йому чек з магазину. Артура це також дуже сильно обурило. А його мама стояла, наче нічого не було. Думала, що їй це просто так зійде з рук.

Ми так пересварилися, що наступного дня, поки свекрухи не було вдома, зібрали всі речі та переїхали до родичів жити. У Калуші живе моя двоюрідна сестра, яка дозволила в неї пожити декілька місяців, поки я не народжу. Потім ми плануємо шукати квартиру для оренди.

За весь цей тиждень ми ще жодного разу не дзвонили до пані Галини. І вона так само. Ну, знаєте, я вже не хочу, аби мої діти мали таку скупу бабусю. Тому категорично проти, аби вони навіть бачилися чи говорили по телефону. Свекруха знає, що зараз нам не легко. І все одно думає тільки про себе в першу чергу. Сумно, дуже сумно, що маю таку родичку.