«Під опікою було близько двадцяти котів і двадцяти псів»: артилерист 44-ї бригади про бойовий досвід, прифронтовий побут та мотивацію
Ранок 24 лютого 2022 року для нього почався з гулу літаків, а вже ввечері він стояв у строю у військовій формі.
Історію екс-правоохоронця з позивним «Мент» бригада оприлюднила у соцмережах.
Колишній міліціонер і зварювальник удруге пішов на війну, щоб захистити Україну та майбутнє власних дітей. За роки повномасштабного вторгнення 38-річний військовослужбовець роти охорони 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола пройшов оборону Малина, бойові завдання на Донеччині та Запорізькому напрямку.
Захисник родом із Лановеччини. Після строкової служби він працював у міліції, де прослужив чотири з половиною роки — до кінця 2016-го. У той період правоохоронців залучали до виконання завдань у зоні АТО/ООС, тож чоловік уже мав досвід служби на сході України.
Згодом створив сім’ю, а через фінансові обставини вирішив змінити професію. Звільнився з правоохоронних органів, шукав можливості заробляти більше, їздив на роботу до Польщі та опанував фах зварювальника.
Повномасштабне вторгнення знову змінило його життя. Вранці 24 лютого чоловік почув гул літаків, а невдовзі отримав повідомлення з частини. Уже о десятій вечора був у строю.
В артилерії на той момент він майже нічого не знав. Підрозділи терміново доукомплектовували, до війська поверталися військові з досвідом АТО. 27 лютого підрозділ вирушив на Житомирщину, в район Малина, а наступного дня бійці вже виконували бойові завдання.
Перші місяці великої війни запам’яталися безперервною роботою. День і ніч злилися в один тривалий цикл, а відпочинок доводилося організовувати просто в польових умовах.
Один із таких епізодів стався після прибуття на Запорізький напрямок. Уночі військові викопали собі неглибокі укриття в лісосмузі та влаштувалися відпочивати. Вранці боєць прокинувся від гучного дзижчання.
«Коли ми заїжджали на Запоріжжя вночі, в темряві викопали собі рівчаки на два штики лопати й зайняли місця для відпочинку. Вранці прокидаюся від того, що над головою щось сильно гуде. Розплющую очі — а навколо все біле і рояться бджоли. Виявилося, ми спали в квітучій посадці акацій. Приїхали вночі, тому це було несподівано», — усміхається військовий.
На Донеччині він пережив один із найнебезпечніших епізодів служби. У 2022 році підрозділ утримував контрольно-спостережний пункт. Однієї ночі, близько другої години, росіяни накрили позиції вогнем реактивної системи залпового вогню «Град».
«Я якраз сидів у щілині й вів спостереження. Від вибухів раптово згас монітор комп’ютера, зник зв’язок — як з’ясувалося, уламки перебили кабелі. А вже у світлу пору доби встановили, що снаряд ліг за сім кроків від мого укриття. Бували снаряди, що падали поруч і не розривалися, але цей вибухнув. Це був мій перший такий близький приліт. На щастя, все обійшлося. Коли все стихло, я молився — дякував Богу за порятунок», — пригадує боєць.
Попри постійні обстріли, у фронтовому побуті знаходилося місце й для турботи про тих, хто не міг подбати про себе самостійно. Коли мешканці прифронтових сіл масово евакуювалися, чимало домашніх тварин залишилися напризволяще. Військові взяли їх під опіку.
«Щоранку я обходив наше господарство — під опікою було близько двадцяти котів і двадцяти псів. Брав велику каструлю на 40 літрів і варив їм кашу. Коли розповідав про це телефоном додому, дружина сміялася, називала господарем. Тоді в небі ще не висіло стільки дронів, тож згодом до сіл змогли заїхати зоозахисники та спеціальні служби, які забрали й урятували тих тварин», — розповідає військовий.
Водночас боєць згадує і про складні стосунки з частиною місцевих мешканців, які не завжди прихильно ставилися до українських військових.
Одного разу після успішної роботи української артилерії по важливих цілях противник майже добу безперервно атакував позиції підрозділу. За словами військового, замість звичних перерв між обстрілами росіяни залучили одразу кілька розрахунків безпілотників, а вночі застосовували ударні БпЛА літакового типу «Молнія».
«Мабуть, наші хлопці накрили дуже жирні цілі, бо після того по нас прилітало цілий день. Зазвичай, якщо працює один ворожий екіпаж пілотів, маємо від двадцяти до тридцяти хвилин перерви між прильотами. А тут крили безперервно — працювали одразу кілька розрахунків, застосовували розвідувально-ударні FPV. Вночі прилітали ударні безпілотники літакового типу „Молнія“. Наступного дня окупанти шукали нас, щоб розібрати позиції й спалити техніку, але ми вже перемістилися в сусідню лісосмугу», — згадує захисник.
Найважчим випробуванням для нього залишається тривала розлука з родиною. За час великої війни він бачив дітей лише дев’ять разів — стільки відпусток мав за весь період служби.
Син пішов до першого класу без батька, а донька зробила перші кроки, коли тато був на фронті. Чоловік зізнається, що пропустив чимало важливих моментів у житті дітей. Щодня спілкується з дружиною телефоном, а донька щоразу запитує, коли він повернеться.
«Це неймовірно важко. Син пішов до першого класу без мене, донечка зробила перші кроки без мене — я пропустив усе, що в її житті відбувалося вперше. Щодня спілкуємося з дружиною телефоном, а мала постійно запитує у слухавку: „Тату, ти коли приїдеш?“. Синові потрібен батько поруч, дружині потрібен чоловік, батькам — син», — говорить військовий.
Під час коротких приїздів додому його особливо зачіпають запитання знайомих про те, скільки ще триватиме війна. За роки служби колишнє коло спілкування майже відійшло на другий план, а пріоритети стали іншими.
Для нього головне — захистити країну, щоб його діти та інші українські родини могли зростати й будувати майбутнє у мирній державі.
Дві Х-101 одним пуском: як сержант «Лесик» перейшов із «Бук-М1» на IRIS-T і тепер навчає зенітників
