Ексклюзив

У ніч на 2 червня 2026 року Київ вкотре побачив справжню ціну багаторічних обіцянок про безпеку та готовність до війни. Понад 41 тисяча людей, серед них майже 4,5 тисячі дітей, одночасно ховалися на станціях метро. На цьому тлі кияни зареєстрували петицію із вимогою заборонити в підземці намети, надувні ліжка та великі матраци, а також штрафувати за це на 5 тисяч гривень.

Але проблема не в тому, що хтось поставив на платформі палатку. Проблема в тому, що через чотири роки великої війни метро досі залишається головним прихистком для десятків тисяч мешканців столиці. Дискусія про намети – це насправді дискусія про провал системи укриттів, нестачу безпечних місць та мільярди гривень, які роками освоюються під гучні звіти про захист киян.

Чому столиця досі змушена ховатися в метро та що насправді відбувається з укриттями в Києві – розбиралася редакція «Київщини 24/7».

Палатки в метро як симптом, а не причина

Київська влада любить оперувати великою цифрою: понад 4,3 тисячі споруд цивільного захисту в місті. Але якщо розкласти цю гучну арифметику на реальність, вийде холодний душ: серед усієї цієї маси об’єктів лише 77 загальнодоступних захисних споруд цивільного захисту можна назвати такими, що точно здатні рятувати, а їхня сумарна місткість – трохи більш як 54 тисячі людей, тобто менше 2% від населення столиці. І це на фоні того, що КМДА раніше звітувала про забезпеченість киян укриттями на рівні понад 97%.

Ще жорсткіше звучить нещодавня перевірка Офісу омбудсмана: 12% укриттів, позначених на офіційних картах Києва, фактично не існували або використовувалися не за призначенням. Тоді ж з’ясувалося, що 27% були без безбар’єрного доступу, 24% – без аптечок, 23% – без запасу питної води, 13% – з недостатньою кількістю місць для сидіння. Тобто місто не просто має проблему з кількістю. Воно має проблему з елементарною чесністю карти й базовою придатністю того, що називає «укриттям».

Новий моніторинг Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини показує, що за роки війни ситуацію так і не вдалося кардинально змінити. У Києві перевірили 125 укриттів – найбільше серед усіх регіонів України. І майже кожне з них отримало зауваження. Ба більше, у самому звіті зафіксовано показовий факт: багато киян під час тривог свідомо оминають укриття у власних будинках і спускаються до метро. Причина проста – люди більше довіряють станціям підземки, ніж підвалам, які чиновники роками вписують у звіти як готові захисні споруди.

Тому палатка в метро – це не «забаганка розслаблених містян». Це грубий і неприємний, але цілком логічний наслідок того, що люди готуються переживати ніч під землею, бо не довіряють найближчому підвалу, не знають, чи буде він відкритий, і не впевнені, що він взагалі існує. Якщо місто дійшло до рівня, де треба обговорювати штраф за намет, значить воно вже програло дискусію про справжні укриття.

Мільярди закладені, а вихід майже нульовий

Грошей у паперах начебто багато. У бюджеті Києва на 2026 рік на капітальні ремонти найпростіших укриттів і споруд цивільного захисту заклали понад 930 млн грн, а на будівництво протирадіаційних укриттів – 637,1 млн грн. Окремо місто продовжує програми ремонтів і нового будівництва. На папері це виглядає солідно, майже як відповідь на війну. Але паперове «працюємо» в Києві дуже часто закінчується реальним «не встигли», «перенесли», «скасували», «чекаємо рішення».

Найпоказовіший провал – шкільні укриття нового покоління. На 2025 рік на їх будівництво в закладах освіти було передбачено 2,8 млрд грн; у листопаді 2025-го влада визнавала, що роботи тривають на 24 об’єктах, хоча спочатку районні адміністрації планували здати 22 укриття, а потім знизили планку до 7 до кінця року. Але й це виявилося казкою для презентацій: уже в лютому 2026 року Департамент муніципальної безпеки повідомив, що за весь 2025 рік у Києві завершили лише одне шкільне укриття з 22 запланованих. Одне. Після мільярдів. Після обіцянок. Після чотирьох років війни.

Ще цинічніший приклад – мобільні укриття. У жовтні 2025 року Київрада заявила про намір встановити 500 мобільних укриттів, на це планували витратити близько 500 млн грн і навіть визначили 109 локацій. Але вже наприкінці 2025 року з’ясувалося, що райони Києва не придбають жодного такого укриття: тендери, оголошені одразу п’ятьма РДА, були скасовані через скорочення видатків і відміну бюджетного фінансування. Єдине мобільне укриття, яке з’явилося на той момент, місто отримало не за бюджетні кошти, а як фактично разову передачу від приватної компанії. Станом на лютий 2026 року в столиці стояло одне укриття із заявлених п’ятисот. Оце і є концентрат київської «ефективності»: гроші оголосили, адреси намалювали, а результат – нульовий або майже нульовий.

І навіть у 2026 році Київ не закрив дірки, а лише переніс їх у майбутнє. За даними Департаменту муніципальної безпеки, у місті визначили 142 адреси для капітального ремонту найпростіших укриттів у 2026 році, але ще 20 об’єктів включили лише до переліку потенційних ремонтів – тобто вони дочекаються лише тоді, якщо з’явиться додаткове фінансування. Це не система захисту. Це лотерея на виживання.

Діти на першому поверсі замість укриття

Найболючіше ця історія б’є по школах. Бо саме там влада найбільше любить говорити словами «безпечний освітній простір», «сучасне укриття» і «стратегія захисту дітей». А потім починається брудна реальність. Наприклад, для початкової школи №311 на Троєщині ще у 2024 році з державного бюджету виділили 52,4 млн грн на будівництво укриття. Завершити його планували до кінця 2025 року. Але в січні 2026-го журналісти побачили там не готовий захист, а фактично яму: за словами заступниці директора, на об’єкті «тільки яму вирили», «ще й навіть стін нема», а під час тривоги дітей переважно спускають на перший поверх або ведуть до сусідньої школи.

У цій же історії сплив іще один показовий штрих. Голова Деснянської РДА Максим Бахматов прямо заявляв, що район був змушений повернути понад 100 млн грн до бюджету через зрив будівництва укриттів у чотирьох закладах освіти, серед яких і школа №311. Тобто гроші були. Проєкти були. Війна триває. Потреба кричуща. А на виході – повернення коштів і діти, яких під час атаки ховають не в укриття, а «куди встигли».

І це не поодинокий казус одного району. У березні 2026 року «Нова українська школа» наводила слова батьків про школу №130 в Києві: за три роки будівництва укриття там, за їхніми словами, «не заглибилися ще на жоден метр», а діти під час тривог бігають за два квартали до метро. Це й є справжній портрет столиці: не «підземна школа», а шлях до підземки між машинами і тротуарами.

Формальна статистика теж бреше не словами, а конструкцією. Департамент освіти і науки КМДА станом на 10 березня 2026 року повідомляв, що рекомендовані укриття мають 926 закладів освіти, або 93%. Але в цю цифру входить не тільки власне укриття, а й ситуація, коли заклад укладає угоду із сусідньою установою чи підприємством і користується чужою захисною спорудою. При цьому найгірша ситуація – у позашкіллі: там придатними укриттями забезпечені лише 76% закладів. Інакше кажучи, влада рахує «покриття», а батьки рахують хвилини, за які дитина має добігти до чужого підвалу.

Корупційний конвеєр

Коли в Києві кажуть, що укриття «не встигають» або «складно будуються», це часто лише пристойна обкладинка для того, що давно схоже на конвеєр із переплат, фіктивних актів і підрядників, які не втрачають апетит навіть після кримінальних справ. На кінець 2025 року журналісти зафіксували, що правоохоронці передали до суду 94 кримінальні справи, пов’язані з укриттями у Києві. Уже в квітні 2026 року з’явився показовий вирок у справі про закупівлі для укриттів: колишню керівницю відділу Управління освіти Дніпровської РДА засудили до 7 років за розтрату бюджетних коштів через переплату за овочерізки та стільці для укриттів. Суд визнав доведеною переплату: понад 460 тис. грн за овочерізки і майже 1,35 млн грн за стільці.

Символізм тут жахливий. Поки місто не може вчасно добудувати захисну споруду, система примудряється дуже оперативно купувати в укриття все, що завгодно, – від стільців до овочерізок – і ще й із переплатою.

Інший приклад – та сама школа №311. За судовими матеріалами, які цитували журналісти, слідство вважає, що посадовці Управління освіти Деснянської РДА та службові особи підрядника ТОВ «МС-Білд» організували механізм заволодіння бюджетними коштами під час будівельних робіт: після часткового виконання робіт підписувалися акти, на підставі яких перераховувалися гроші, хоча повний обсяг і належна якість не були забезпечені. Попри це, компанія в 2025 році підписала 17 договорів на 181,6 млн грн. Тобто навіть кримінальний шлейф не став шлагбаумом на ринку підрядів.

До цього додається ще одна тривожна річ: навіть коли укриття будують чесно, вартість безпеки в країні, зокрема і в Києві, гуляє так, ніби йдеться не про типові споруди під час війни, а про індивідуальні палаци. Аналіз «Наших грошей» показав, що у 2025 році вартість одного місця в шкільних укриттях коливалася від 63 тис. грн до 435 тис. грн. Найдешевшим у вибірці було укриття для школи №223 у Святошинському районі Києва – 103,47 млн грн на 1 636 дітей, або 63 753 грн за місце. Якщо одна споруда обходиться вшестеро дешевше за іншу, проблема вже не лише в ресурсах, а й у правилах гри.

Чому укриття не фінансуються

Відповідь неприємна для мерії, але проста: проблема не лише в нестачі грошей. Проблема в тому, що навіть коли гроші є, місто не вміє – або не хоче – перетворювати їх на готові укриття. Гроші перекидають між рядками бюджету, тендери запускають у кінці року, а потім скасовують через «скорочення видатків» або «відміну фінансування», як це сталося з мобільними укриттями. У результаті замість 500 обіцяних мінібункерів місто входить у 2026 рік з одним-єдиним об’єктом, подарованим приватною компанією.

Друга причина – розпорошена відповідальність. За різні шматки системи відповідають КМДА, районні адміністрації, балансоутримувачі будинків, школи, комунальні підприємства, а подекуди й самі мешканці. Через це влада легко звітує про тисячі «наявних» укриттів, але погано пояснює, які з них справді захищають, хто утримує їх щодня, хто відповідає за доступ, вентиляцію, воду, чистоту і відкриті двері. Журналісти прямо фіксували, що Київ досі не має вичерпної публічної інформації про стан, місткість і фактичну готовність значної частини укриттів, а частина мапи – взагалі про неіснуючий захист.

Третя причина – заміна реального будівництва красивою статистикою «покриття». Коли місто рахує заклад освіти як «забезпечений», бо той має угоду з сусідньою установою, це зручно для звіту, але нікчемно під час реальної атаки ворога. Коли в листопаді показують майже готове укриття на понад 1200 осіб, а в лютому воно так і не входить до списку завершених за попередній рік, це означає, що між піаром та введенням в експлуатацію лежить прірва.

Четверта причина – державна і міська системи працюють повільніше, ніж летять ракети. На 2026 рік держава передбачила 6 млрд грн субвенції: 5 млрд грн на укриття у школах і 1 млрд грн для дитсадків. Але ця система конкурсна й вибіркова. МОН у квітні 2026 року повідомляло, що після субвенції 2025 року на 6,2 млрд грн станом на 1 січня 2026-го з 144 першочергово затверджених проєктів завершили лише 51, ще 48 мали використання коштів понад 60%, а середній рівень виконання складав 75,7%. Тобто навіть на загальнонаціональному рівні розрив між виділенням коштів і готовим укриттям залишається великим. У Києві цей розрив ще більший, бо тут до бюрократії додається хронічна любов до імітації.

Історія з наметами в метро – це зручна дрібниця, за яку легко вчепитися. Можна довго сперечатися, чи треба штрафувати за матрац, чи можна ставити маленький намет для дитини, чи де саме на платформі проходить межа між «комфортом» і «егоїзмом». Але це другорядне. Головне в іншому: якщо у столиці під час масованої атаки десятки тисяч людей змушені вирішувати, де розкласти каремат у метро, то міська політика укриттів провалена в основі.

Київ сьогодні живе у двох реальностях. У першій – понад 4,3 тисячі укриттів, сотні відремонтованих об’єктів, сотні мільйонів і мільярди в бюджеті, нові програми, мобільні модулі, «підземні школи», красиві релізи. У другій – 77 реально доступних захисних споруд, 12% фейків або нецільового використання на карті, одне завершене шкільне укриття за 2025 рік із 22 запланованих, нуль закуплених мобільних укриттів за 2025-й, діти на першому поверсі замість сховища, і містяни, які вночі воюють не лише з російськими дронами, а ще й за клапоть місця на платформі метро. І поки ця друга реальність не стане для влади головною, будь-яка «заборона палаток» залишатиметься не рішенням, а просто ще однією табличкою поверх великого міського провалу.

Читайте також: 65 мільйонів на підвал-привид: у Гнідині четвертий рік не можуть здати укриття, але гроші продовжують «освоювати»

Фото: колаж «Київщина 24/7».

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.