російські військові періодично скидають боєприпаси з небезпечними хімічними речовинами у бліндажі й щілини, щоб змусити українських захисників вийти назовні.

Це смертельно небезпечно, адже за межами укриття на бійця чекають ворожі БПЛА з вибуховими скидами чи FPV-дрони, тож вчасно одягнений протигаз може врятувати не лише від отруєння, але й від загибелі.

Тому протигази обов’язково видають усім військовослужбовцям, ретельно тренують користуватися ними і жорстко наполягають не забувати брати з собою разом з іншим спорядженням під час виходу на позиції.

Про роль фахівців з радіаційного, хімічного та біологічного захисту в сучасній війні АрміяInform розповів командир відділення РХБЗ 116-ї окремої механізованої бригади сержант Олександр.

«П’ятий рік на цій повномасштабній війні — і без позивного»

Командиру відділення РХБЗ сержанту Олександру родом із Вінницької області 55 років. Строкову службу він проходив ще в радянській армії напередодні відновлення незалежності України. Тоді, у 1989–1991 роках навчався на санітарного інструктора.

Згодом 21 рік прослужив у ДСНС, зокрема дозиметристом-розвідником в аварійно-рятувальному загоні спеціального призначення. Під час АТО Олександр військовим не був, однак як рятувальник ДСНС брав участь в інженерному забезпеченні У 2016 році звільнився за станом здоров’я та вийшов на військову пенсію.

— Позивного в мене немає. Так склалося, що п’ятий рік на цій повномасштабній війні — і без позивного. Ну, немає.

Свого часу безпосередньої участі в бойових діях під час АТО я не брав, але за службою в ДСНС ми возили плити, колоди для накатів, матеріали для інженерних укріплень і облаштування позицій у Луганській області. Це було у 2014–2015 роках.

В той час нас відправляли в зону АТО для підтримки Збройних Сил, спорудження оборонних і фортифікаційних споруд.

Потім був на пенсії, а тут війна — і мене мобілізували. Оскільки я учасник АТО, то потрапив у першу чергу і 25 лютого 2022 року прийшла повістка, — розповідає Олександр.

«Працюємо як піхота і як вогнева підтримка піхоти»

Після мобілізації Олександр повернувся до знайомого йому фаху не одразу. Оскільки з 2016 року за тодішніми критеріями він був обмежено придатним, спочатку його зарахували до тилової частини.

Згодом, у березні 2024 року, військового перевели до 116-ї бригади. Саме тоді досвід роботи дозиметристом-розвідником у ДСНС врахували і призначили Олександра до взводу РХБЗ, де він став командиром відділення — спочатку вогнеметного.

— У нас є різні відділення. По-перше, ведемо спостереження за радіаційним фоном і можливим застосуванням хімічної зброї. У підрозділах є пости спостереження. Якщо, не дай Боже, щось стається, тоді ми виїжджаємо і проводимо заміри: яка доза, яку отруйну речовину було застосовано.

У взводі є відділення хімічної розвідки, хімічної обробки та вогнеметне відділення. Вогнеметна зброя належить не до хімічної, а до запалювальної зброї. Але це все разом — одна стихія.

Завдання вогнеметного відділення — вогнева підтримка піхоти. Вогнемет РПВ-16 — це як маленька ручна гармата, тому що там термозаряд і велика руйнівна сила. Нас направляють для вогневої підтримки підрозділів на бойових позиціях, безпосередньо на лінію бойового зіткнення.

Працюємо як піхота і як вогнева підтримка піхоти — виходимо на нуль і виконуємо завдання безпосередньо як піхотинці, як бойова одиниця підрозділу, якому підпорядковуємося. Наприклад, застосовуємо вогнемети тоді, коли треба придушити якусь вогневу позицію чи уразити скупчення.

Такі заряди дорогі, тому застосовувати їх проти одного ворога нераціонально. Але якщо десь є скупчення, особливо в підвалі чи іншому закритому приміщенні, вони дуже ефективні. Якщо боєприпас залетить у бліндаж, там температура буде 2500 градусів за шкалою Цельсія — під час вибуху випалює все.

Це дуже потужна зброя, але вона малоефективна на відкритих ділянках. Якщо влучить у скупчення — виводить живу силу з ладу. Так само її можна застосовувати проти легкоброньованої техніки й автомобілів. Згоряє все миттєво, — розповідає Олександр.

«Вони чекають, щоб бійці вибігли з бліндажа»

Вогнеметний напрямок — лише одна зі складових роботи підрозділу. Інша частина завдань пов’язана з реагуванням на застосування російськими військами боєприпасів із небезпечними хімічними речовинами, зокрема скинутих безпілотниками в окопи, бліндажі чи щілини.

Йдеться переважно про речовини подразнювальної дії, зокрема сльозогінні, які спричиняють сльозотечу, задуху та паніку.

— Стикалися ми з цим час від часу, періодично противник таке застосовує. Якщо відбувається скид, наприклад, гранати з хімічним зарядом, — це точковий удар. Речовина після скиду розвіялася, розчинилась в повітрі і небезпеки вже не становить.

Можна провести заміри й установити, яка там була отруйна речовина. Але великих наслідків, щоб треба було проводити обробку, деактивацію чи робити щось інше, з мого досвіду, не було.

Застосовують гранати з хімічними зарядами насамперед для того, щоб викурити наших бійців з укриття, а потім накрити вже вибуховими скидами. Така тактика ворога. Це не великі боєприпаси, а гранати, які скидають. Зараз дуже багато цих «літунів»: підлетів, скинув гранату, вона розпорошилася.

Для бійців у такій ситуації головне не панікувати, вчасно зорієнтувався і застосувати засоби захисту. Бо якщо людина вибігає з укриття на відкриту місцевість, там на неї вже чекають інші ворожі дрони.

Тому бійцям пояснюють, що цього не треба робити, адже ворог саме й чекає, щоб вони вибігли з бліндажа, приміщення чи іншого укриття на відкритий простір. Тоді вже скид тобі на плечі — і все.

Фактично зараз це все робиться з безпілотників, тому що близько підходять дуже рідко. Так само й із бойовими зіткненнями. Дуже рідко буває, як у колишній війні: бачиш ворога і стріляєш по ньому. Зараз переважно війна безпілотників.

Якщо нормальний бліндаж у два накати, треба застосувати щось важке, щоб його розбомбити. Вони теж не можуть через двох чи кількох наших бійців щось підтягнути, щоб гепнути по бліндажу.

Простіше: підлетів «жужик», кинув гранатку, наші вибігли, а другий кинув їм щось під ноги, щоб уразити — знищити чи принаймні поранити, — пояснює військовослужбовець.

«Протигаз обов’язково повинен бути у кожного військовослужбовця»

Тож після хімічного скиду небезпеку становить не лише сама речовина, а саме спроба негайно залишити укриття, яка призводить до потрапляння військовослужбовця під повторний удар іншого безпілотника. Тому фахівці РХБЗ мають навчити піхоту не тільки користуватися засобами захисту, а й оцінювати всю обстановку навколо позиції.

За таких умов протигаз є необхідним елементом спорядження піхотинця. Однак водночас це додаткова вага, яку треба нести разом зі зброєю, боєкомплектом, водою, їжею та іншим спорядженням.

За умов, коли до позиції доводиться долати по кілька чи навіть кільканадцять кілометрів під постійною загрозою ворожих FPV-дронів, вагу кожної речі вимірюють критично можливою потребою її використання й відмовляються від усього, що здається зайвим.

— Протигаз обов’язково повинен бути у кожного військовослужбовця. Його видають усім без винятку. На базі БЗВП проводять заняття, під час яких розповідають про засоби індивідуального захисту та їх застосування.

Розповідають, які отруйні речовини застосовуються, які симптоми й ознаки їхнього застосування і пояснюють, як можна врятуватися. Наприклад, якщо отруйний газ важчий за повітря, за можливості треба піднятися вище. Але знову ж таки, треба знати, чи можна виходити з бліндажа і чи безпечно це робити.

Без підготовки люди просто панікують і не розуміють, що той самий вітер може знести хмару з отруйною речовиною кудись убік, але на це потрібен час. Закритися чи застосувати засоби захисту в такому разі значно розумніший варіант.

Бо для того, щоб урятувати життя, достатньо одягнути протигаз і подихати через фільтр, а не вибігати у пошуках свіжого повітря назовні, де на тебе вже чекає інший ворожий дрон зі скидом чи FPV, — розповідає фахівець з РХБЗ.

Олександр звертає увагу на те, що кожен боєць обов’язково повинен мати при собі засоби індивідуального захисту — щонайменше принести на позицію протигаз, який може врятувати йому життя.

— Треба пройти на позицію — буває десять кілометрів, це в середньому. І це не просто пройти десь селом, а пройти під FPV-дронами. Це дуже складно і небезпечно. В таких умовах кожні 100 грамів вантажу мають значення, тому бійці переважно обирають лише необхідне — додатковий БК, ще одну пляшку води.

Але треба пам’ятати, що взятий із собою протигаз може врятувати життя і в жодному разі ним не нехтувати. Краще пронести його кілька кілометрів, ніж не мати під рукою у необхідний момент, — наголошує військовий.

«Дрони вдосконалюються — і хімічні засоби маскування також»

Постійна присутність безпілотників змінила вимоги й до класичного аерозольного маскування. Дим тепер має приховувати людей і техніку не лише від спостереження з наземних позицій, а й від камер, які дивляться згори.

— Зараз дрони вдосконалюються. Так само вдосконалюються і хімічні засоби маскування також. Раніше була просто хмарка, яка розсіювалася. Зараз суміші роблять густішими, а дими — тривалішими. Вони не просто стають стіною, а й прикривають зверху.

Є такі засоби, які використовують під час евакуації. Є гранати, димові шашки, запалювальні засоби. Ми так само застосовуємо їх зі скидами. Якщо треба щось перекрити, то я не сказав би, що це дуже ефективно, але обирають відповідну погоду, погодні умови, якусь місцевість, де менше вітру, щоб дим менше здувало, і використовують.

Є засоби іноземного виробництва, чорні й білі дими. Є такі бочки по 50 кілограмів — вони добре накривають площу. Це використовується. Цим більше інженерна служба займається, але такі засоби є в наявності і за потреби використовуються, — розповів командир відділення РХБЗ 116-ї окремої механізованої бригади сержант Олександр.