Я раніше розповідав, як мій представник в Закарпатській області Андрій Крючков викрив численні порушення з боку працівників ТЦК та СП. Але схоже, ці факти виявилися для когось надто незручними. Замість належної реакції на виявлені порушення під тиском опинився той, хто про них заговорив.

Я отримав інформацію про намір керівника ОТЦК та СП сфабрикувати проти Андрія Крючкова кримінальне провадження — нібито за перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Це вже не просто тиск. Це спроба зв’язати руки тим, чия робота — захищати права людей. І називати речі треба своїми іменами: я вбачаю в таких діях ознаки втручання в роботу Уповноваженого та його представника з метою перешкодити виконанню службових обов’язків. Відповідальність за це передбачена ст. 344 КК України.

Я прекрасно розумію, що Сили оборони потребують кадрового поповнення. Це питання нашої здатності захищати державу. Але мобілізація не дає нікому права переступати через закон і людську гідність.

І скажу більше: Збройним Силам шкодять не ті, хто говорить про порушення. Їм шкодять ті, хто відправляє до війська тяжкохворих і людей, які за станом здоров’я не здатні належно нести службу.

Тому спроби змусити нас мовчати не спрацюють. На кожен факт порушення прав людини під час мобілізації я реагував і реагуватиму принципово та жорстко.

Бо сильна армія починається не з безправ’я. Вона починається із закону, відповідальності та поваги до людини.

У відповідь на інформаційну атаку проти нашої інституції, наведу лише кілька звернень, які отримав за останній тиждень. І запитаю: на це теж пропонуєте не реагувати?

10 липня 2026 рік. Одеса. Мобілізують 41-річного чоловіка. Доправляють до Болградського РТЦК та СП. 16 липня. Минає шість днів. Родині видають свідоцтво про його смерть. Між мобілізацією і смертю шість днів.

21 липня. 2026 рік. Черкаси. Мобілізують 54-річного чоловіка. 3 серпня його знаходять в Уманській міській лікарні. Діагнози невтішні: пневмоторакс, розрив легені та множинні переломи ребер. Від мобілізації до лікарняного ліжка — менше двох тижнів.

22 липня. Коломия. Історія 56-річного чоловіка з інвалідністю II групи. Вже 38 років він перебуває на обліку в психіатричному відділенні. ВЛК закриває на це очі і визнає його придатним до військової служби. Чоловіка направляють спочатку до одного військового підрозділу, потім — до іншого. У Дніпрі та Павлограді військові медики відмовляються його приймати. 2 серпня чоловік потрапляє до реанімації військового шпиталю. Після стабілізації стану — до психіатричної лікарні у Дніпрі.

24 липня. Одеса. Мікроавтобус збиває велосипедиста. За наявною інформацією, йдеться про автомобіль Одеського ТЦК та СП. Після цього чоловіка мобілізують. Наступного дня ВЛК визнає його придатним до військової служби. І лише 26 липня, вже у військовій частині, лікар надає чоловікові першу допомогу та направляє до госпіталю. Діагноз: перелом трьох ребер і черепно-мозкова травма. Спочатку — «придатний». Потім — госпіталь.

1 серпня. Житомир. Мобілізують чоловіка. Під час цього, за інформацією зі звернення, працівники ТЦК та СП б’ють його 17-річного сина. Дитину. Під час мобілізації батька.

У мене немає слів. У нас один ворог — Росія. І поки українські військові щодня тримають фронт, усередині країни не може бути місця свавіллю та беззаконню.

Мобілізувати тяжкохворого — це не посилити армію. Визнати придатною людину, яку потім відмовляються приймати військові медики, — це не посилити армію. Залишити після мобілізації людину з переламаними ребрами — це не посилити армію. А переслідувати тих, хто про це говорить, — взагалі неприпустимо!

Сильна армія не будується на морально зламаних людях, страху й мовчанні. Вона будується на довірі, законі та відповідальності.

І якщо хтось розраховує переслідуванням змусити нас мовчати й заплющувати очі на порушення — не вийде. Ми не припинимо роботу лише тому, що комусь незручно чути правду. Навпаки — про кожен такий випадок говоритимемо ще голосніше й вимагатимемо відповідальності.

Права людини — не розмінна монета заради чиєїсь безкарності. Закон один для всіх. І жодна посада, форма чи погони не дають права на свавілля. А спроби тиснути на тих, хто це свавілля викриває, не змусять нас відступити. Вони лише зроблять нашу позицію жорсткішою: кожне порушення має отримати правову оцінку, а кожен, хто переступив закон, — відповісти за свої дії.