Відомі поляки звернулися до уряду стосовно радикальних заяв про УПА
Поділитись
Відомі діячі Польщі Збігнєв Буяк, Владислав Фрасинюк, Павел Каспшак, Антоні Лазаркевич, Пйотр Нємчик, Анджей Северин звернулися до польської влади, уряду стосовно радикальних заяв на адресу України та президента Зеленського, який толерує пам’ять Героїв УПА. Цю заяву було опубліковано у виданні Rzecpospolita.
Воїни Окремого центру спеціальних операцій «Північ» Сил оборони України щодня проливають кров і гинуть смертю героїв на українсько-російському фронті. І продовжуватимуть гинути в цій боротьбі надалі.
Це не залежить від того, що про надане їм почесне найменування «Герої УПА» скаже будь-хто з представників польської влади і як це вплине на вимірюване соціологічними опитуваннями ставлення поляків до українців.
Так само президент Володимир Зеленський залишиться незламним лідером країни, яка веде героїчну, криваву оборонну війну, результат якої визначить майбутнє нашого континенту, а не лише майбутнє України.
Цих фактів не змінить ні те, чи збереже він польський Орден Білого Орла, чи буде покараний його позбавленням за образу почуттів і пам’яті поляків.
Їх не змінить жодна палка промова, виголошена у Варшаві, жодна стаття, написана для польської преси, і жодне соціологічне опитування напередодні польських виборів.
Не потрібно пояснювати — хоча, можливо, декому таки потрібно? — наскільки велике значення мають ці факти.
Українці й поляки мають за собою багатовікову історію взаємних кривд. Величезних і досі не опрацьованих. Неосмислених і таких, які неможливо остаточно залагодити. Ми не воскресимо вбитих, не маємо наміру переглядати кордони, із попелу не постануть спалені костели й церкви.
Обидва наші народи охоче міфологізують власну історію, вшановують своїх героїв, забуваючи або витісняючи з пам’яті зло, яке вони чинили.
Нас не дивує українська пам’ять про «героїв УПА» та забуття злочинів, яких вони припустилися щодо наших предків.
Поляки так само охоче забувають про власні злочини — вчинені також і проти українців.
Із соромом спостерігаємо за публічними висловлюваннями представників польського політичного класу, які нарікають на «фатальну помилку Зеленського». Які повчають українців «справжньої історії», кричать про наругу над польською пам’яттю та підігрівають антиукраїнські фобії, що прокинулися від тривалого сну.
Ми намагаємося не вибирати з власної історії лише славні сторінки. Пам’ятаймо й про темні, і вчитуймося в них, знаходячи уроки, особливо актуальні сьогодні, коли в нашій батьківщині набирає сили примітивний націоналізм.
Із ніяковістю та соромом дивимося на обличчя людей, які за потоком псевдопатріотичних гасел вшановують польських націоналістів із фашизоїдними поглядами та героїзують злочини «проклятих солдатів».
Ми бачимо марші відвертих фашистів найгіршого ґатунку, які безперешкодно відбуваються в Польщі й не викликають осуду з боку тих самих польських лідерів, які сьогодні не шкодують слів засудження на адресу українців, що гинуть на фронті жорстокої війни.
«Ми — Польща й Україна — повинні досягти порозуміння, щоб протистояти Росії. Посилання на польсько-українські непорозуміння минулого не є аргументом для сучасного реального політика», — писав понад сто років тому український отаман Симон Петлюра напередодні війни, яку в Польщі пам’ятають як польсько-більшовицьку.
Ми забуваємо про Україну, її участь у цій війні та її державність. Так само, як про неї забули під час Ризького миру, який відроджена Польща уклала з більшовицькою Росією.
«Я дуже перепрошую вас, панове, так не мало бути», — сказав тоді Юзеф Пілсудський уже знаючи, що тодішня польська політика вирішила покинути українців, які продовжували боротьбу.
Якщо сьогодні ми сподіваємося не повторювати цих гірких слів, то не тому, що в Польщі ніхто не хоче віддати Україну на поталу загарбникам, а радше тому, що цього разу Україна переможе.
Політиків з усіх політичних таборів закликаємо до схаменутися. І до історичної пам’яті. Бо завжди варто пам’ятати, де є порядність, де є державний інтерес, де є мудрість і майбутнє, не затулене привидами сфальсифікованої історії.