Почесні найменування пов’язують сучасні військові частини з видатними діячами, місцевостями чи визначними подіями української історії.

Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія.

29 січня 2018 року Президент України присвоїв Військовому інституту телекомунікацій та інформатизації почесне найменування «імені Героїв Крут».

Бій під Крутами 29 січня 1918 року став символом героїзму та самопожертви у боротьбі за незалежність. Це була блискуча оборонна операція, завдяки якій було затримано просування ворога, що дало змогу підписати Берестейський мир — акт міжнародного визнання Української Народної Республіки.

А починалася історія крутянського подвигу зі звернення, оприлюдненого 11 січня 1918 року: «Прийшов грізний час для нашої Батьківщини. Як чорна гайворонь, обсіла нашу Україну російсько-більшевицька грабіжницька орда… В цей час українська фракція Центру Університету Святого Володимира кличе студентів-українців негайно прийти на підмогу своєму краєві і народові, одностайно ставши під прапор борців за волю України проти нападників. Треба кинути на цей час науку і одною дружньою лавою стати на оборону прав українського народу».

Ті, хто відгукнувся на цей заклик і записався у добровольці, проходили короткий вишкіл молодого бійця у стінах Першого Київського військового училища, де нині розміщено ВІТІ. Командир куреня Аверкій Гончаренко — вихованець навчального закладу, згодом командував боєм під Крутами. Тож не випадково в основу символіки Інституту покладено першу кокарду збройних сил періоду Української національної революції та Перших Визвольних Змагань 1917-1921 рр., що використовувалася на головних уборах особового складу.

Оборону на Бахмацькому напрямку, де пішов у наступ російський більшовицький ватажок муравйов, тримали близько 400 юнкерів — старшин і курсантів Першої української військової школи імені Богдана Хмельницького, які на той час уже мали бойовий досвід (деякі з них навіть пройшли фронти Першої світової), а також бійці Куреня Смерті — добровольчого підрозділу, сформованого з вояків, які повернулися з Першої світової війни, та вільні козаки з міста Глухова — теж старші люди, які мали бойовий досвід.

Бій тривав близько шести годин. Лише під вечір оборонці Крут змушені були організовано відступити, головно, через те, що у них закінчувалися набої. Втрати пораненими і вбитими, за свідченнями командувача частинами на позиціях, сотника Аверкія Гончаренка, становили 10 старшин і близько 250 бійців — переважно поранених юнаків 1-ї Української військової школи. Загиблих, за різними даними, було від 70 до 100 бійців, тоді як втрати більшовиків, за одним із звітів, сягали до 300 осіб убитими.

Найтрагічніший епізод бою під Крутами — загибель студентської чоти, яка під час відходу заблукала і вийшла на станцію, що на той час уже була зайнята більшовиками. Розлючені червоноармійці наступного дня розстріляли всіх полонених розривними кулями. Перед розстрілом 28 українських героїв, серед яких були юнкери Божко-Божинський, Тарнавський, Соколовський, М.Лизогуб, О.Попович, В.Шульгін, М.Ганкевич, заспівали національний гімн «Ще не вмерла Україна».

Ті учасники бою, хто вижив, продовжили боротьбу за самостійність у лавах Армії УНР. І жоден з народів Центральної чи Східної Європи, які відродили своє державне життя на руїнах імперій, не вів настільки запеклої і тривалої оборонної війни за незалежність, не виборював свободу такою дорогою ціною, як українці — тоді і тепер.

Крути в просторі та часі буття українського народу посідають надзвичайно важливе місце. Ця назва, як писав Улас Самчук, «врізбилася у наше народне єство, у наш дух і нашу плоть». Сміливість та жертовність крутянців зробила їх прикладом для майбутніх поколінь захисників України. Зокрема, в часи АТО/ООС із ними порівнювали захисників Донецького аеропорту, називаючи Героїв Крут «першими кіборгами».