– Я на свою зарплату медсестри в школі дитину у Львові не прогодую. А в борги влізати не хочу. 

Ну вона доросла жінка, хай мастить голову, як хоче. Її чоловік кинув ще давним-давно, аліменти не платив. І я сама глибоко в душі розуміла, що заробітки – то найкращий варіант. У нас містечко невелике, а зарплати – ну просто копійки. 

У Лісабоні Марія швидко знайшла роботу, влаштувалася сиділкою в одної літньої пари. Вона ж медичне закінчувала, знає, які ліки давати їм, а ще купувала продукти, прибирала в домі. Платили їй добрі гроші та вона висилала все доньці на картку. Ярослава орендувала собі однокімнатну квартиру, жила сама.
А після 4 курсу онучка вийшла заміж. То моя Марія стільки гостинців привезла з Португалії, що місця не було на столі. Так ще й оплатила за нашу родину місця в ресторані, купила Ярославі сукню та на додачу дала 3 тисячі євро. 

Після того молодята захотіли купити квартиру. Та не просту, а в центрі Львова, майже 100 квадратів. Ну, але як ви зрозуміли – іпотеку оплачує моя Марія. Свати щось інколи дітям можуть дати, але вони не такі багаті люди. Виходить, що моя донька ту сімейку годує. 

А мені Марія хіба висилає якісь макарони, олію та солодощі. Хоча б вже пасувало ремонт у хаті зробити, дах новий поставити, паркан поміняти. Бо вже сусіди пліткують “бач, донька заробітчанка, а мати в злиднях живе”. Як були відключення світла, то Марія доньці дала гроші на генератор, а я сиділа в холоді та зі свічкою ходила. 
І от на Великдень Марія приїхала до села. Я сподівалася, що вона бодай дасть мені 100 євро. Однак, знову дістався пакетик з продуктами.

 У суботу донька поїхала до Львова, провідати Ярославу. Я стала до прибирання, зазирнула в шафу – а там такі речі модні. Сукня за 100 євро, нові туфлі ще в коробці, якісь сережки. Видно, що то Марія собі купила святковий одяг до церкви. А я маю стару вишиванку, яку вже 3 рік поспіль одягаю.

От вирішила з донькою серйозно поговорити. Однак, її слова мене аж до сліз засмутили:

– Мамо, я ще маю іпотеку виплачувати 2 роки, гроші доньці давати. А як онуки появляться? Я і так роками працюю в тій проклятій Португалії, як конячка! Що, не заслужила собі нову сукню купити до церкви?! 

І от в неділю моя донька гарно вбралася та пішла на службу. А я стояла та ледь стримувала сльози.

Так, вона допомагає Ярославі. Але хіба могла забути про мене, стареньку мати? Що я на ту маленьку пенсію можу собі купити? Прикро, що от в дитини я на останньому місці…