Кулі прошили бронежилет, а телефон зупинив осколок: історія вчителя, якого не раз рятував фарт
Назар Ткачук із села Плоска, що на Дубенщині, міг би зараз перевіряти зошити, вчити першачків математики. Адже за освітою він — учитель початкових класів.
Історію бійця оприлюднили на сторінці 47-ї окремої інженерної бригади.
Проте долі судилося інакше: його життєва математика вже понад 10 років складається із зовсім інших розрахунків.
Сьогодні Назару 30. Він — старший сержант, головний сержант роти дистанційного мінування.
Його шлях свідомого захисника розпочався ще в підлітковому віці: з 14 років він брав активну участь у подіях Національного Альянсу, згодом пройшов Революцію Гідності.
Шестиразовий чемпіон Закарпаття керує дронами на фронті: історія прикордонника «Ромаріо»
Як тільки йому виповнилося 18, коли на сході вже палала війна, Назар не вагаючись підписав контракт із ЗСУ.
Лише за часи АТО він пройшов вісім ротацій, а з початку повномасштабного вторгнення на фронті перебуває практично безвилазно.
Побратими кажуть, що Назар народився в сорочці. Сам він з усмішкою погоджується — фарт і везіння його супроводжують не вперше.
Наприкінці 2024 року в Старицях його група разом із побратимом Максимом Василюком (який, на жаль, тоді загинув) замінувала позиції безпосередньо під час ворожого штурму.
Окупанти так і не змогли прорватися в населений пункт завдяки роботі цих хлопців. Назар тоді опинився під перехресним вогнем, але вийшов без жодної подряпини.
Втім, таких історій за пів року в тих місцях вистачало.
«Якось вийшли мінувати, і нас почали розстрілювати з кулемета, — пригадує Назар. — Напарник встиг сховатися за насип ріллі, а я ні. До речі, це був мій перший вихід. Кулі прошили бронежилет і магазин. Тільки спину пропекло. Тоді теж казали — вирішальний фарт», — каже боєць.
Іншого разу група Назара натрапила на ворожу ДРГ.
П’ятьох окупантів знешкодили, а один сховався в підвалі. Коли вийшов — з рук випала граната.
«В нагрудній кишені в мене лежав телефон. Він і врятував моє серце — осколок влучив просто в нього і застряг, але гаджет досі працює, я ним і зараз користуюся». — каже військовий.
Своє поранення у 2025 році Назар описує з притаманним йому спокоєм. Під час мінування стався скид з ворожого дрона.
Ноги врятувало тільки те, що поруч стояла сумка з мінами — вона прийняла основні осколки на себе. Поранення виявилося легким, і вже за два тижні старший сержант знову повернувся у стрій.
«Вважаю українську армію дуже передовою»: колумбієць приїхав захищати Україну
Військова жилка в родині Ткачуків — це, схоже, сімейне.
Його батька свого часу теж мобілізували, і він відслужив своє… також у саперах!
Брат нині боронить Україну в підрозділі «Хижак». А рідний дядько, який усе життя працював директором школи, теж не оминув армійської служби і лише нещодавно звільнився за віком.
Удома на Назара з нетерпінням чекає сім’я — дружина Анастасія, з якою вони познайомилися ще в студентські роки, та двоє синів. Молодшому з них лише три рочки, і він щодня чекає на татове повернення.
День учителя — це свято тих, хто формує майбутнє. І хоч Назар Ткачук не стоїть зі школярами біля дошки, він робить найважливішу вчительську справу — виборює для українських дітей це саме майбутнє.
У Назара понад десяток різних нагород. Є відомчі, має державну — Орден «За мужність ІІІ ступеня», а також Почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «Хрест Військова честь». Також медаль «За жертовність і любов до України».
Раніше АрміяInform розповідала історію 28-річного Романа із Запоріжжя, якого мобілізували дорогою на роботу. Після півтора тижня в бригаді він пішов у СЗЧ і пробув там майже два роки.
Якщо вам цікавий мілітарний контент — підпишіться на телеграм-канал АрміяInform.