Вони нищили російські колони у перші години великої війни.

Сьогодні збивають «шахеди», евакуюють поранених, підтримують піхоту і сідають там, де не може сісти ніхто.

Армійська авіація — одна з найменш публічних, але водночас найуніверсальніших складових Сил оборони. За роки повномасштабної війни її екіпажі повністю змінили тактику, навчилися працювати в умовах тотального панування FPV-дронів, ешелонованої ППО та постійного полювання ворога.

Пілоти Мі-8 з позивними «Крижик» та «Корж» ексклюзивно до Дня армійської авіації розповіли АрміяInform, чому сьогодні літати значно небезпечніше, ніж у 2022 році, як екіпаж стає одним організмом, чому вони гладять вертоліт перед польотом і що Україна вже має, чого поки не має жодна інша армія світу.

«Спочатку ми вчилися довіряти одне одному. Тепер працюємо як один організм»

Їхній екіпаж сформувався ще до повномасштабного вторгнення.

«Корж» після випуску потрапив до бригади армійської авіації, де незабаром почав літати разом із «Крижиком».

— Я спочатку літав з іншим екіпажем. А коли почали працювати разом із Крижиком, треба було перелаштовуватися. Коли звикаєш до одного стилю роботи, це непросто. Але згодом прийшла повна довіра. Він переконав мене, що треба просто робити так, як він каже, — усміхається льотчик.

Від колон без ППО до неба, переповненого дронами

За чотири роки війни тактика противника змінилася кардинально.

Якщо у лютому 2022 року російські війська заходили великими колонами практично без розгорнутих систем протиповітряної оборони, то сьогодні ситуація зовсім інша.

— Зараз є чітка лінія фронту, кілька ешелонів ППО, укріплені рубежі оборони. На початку вторгнення я з побратимами працювали по колонах із прямої видимості. Сьогодні бойове застосування — це зовсім інший рівень ризику, — говорить «Корж».

Та найбільша зміна — навіть не ППО.

— Основна проблема зараз — FPV-дрони. Їх просто неймовірно багато. Частина працює на оптоволокні, їх складно подавити. Є ще так звані “ждуни”, які просто сідають біля дороги й чекають. Це загроза не менша, ніж переносні зенітні комплекси.

Бойовий виліт починається за… десять хвилин

Романтика неба закінчується там, де починається бойова робота.

Екіпажі перебувають у постійній готовності.

— Від команди до зльоту проходить буквально сім-десять хвилин. Якщо задача приходить завчасно — аналізуємо маршрут, небезпечні ділянки, способи підходу. Якщо виклик терміновий — часу на все майже немає. Але система вже настільки відпрацьована, що цього вистачає.

«Перед польотом я глажу Мі-8 по створкам. Це дівчинка»

Попри холодний професіоналізм, у льотчиків існують власні традиції.

«Крижик» перед кожним складним вильотом пише дружині коротке повідомлення.

— Якщо відчуваю, що буде важка робота, пишу: “Кохаю”. Потім тихо читаю “Отче наш”. І завжди глажу вертоліт. Кажу: “Все буде добре. Збережи нас, а ми збережемо тебе”.

«Корж» додає:

— Мі-8 — це дівчинка. Коли завершую огляд, завжди тричі легенько плескаю її по створкам. Після цього можна летіти.

І додають доволі серйозно:

— Ніколи не можна ображати техніку. До неї треба ставитися з повагою.

Особливе ставлення льотчики мають і до своїх шоломів. Вони давно стали частиною особистої історії кожного.

У «Крижика» шолом розписаний під нього самого: позивний, символіка та фраза «Літай. Кохай. Стріляй». Він свідомо хотів мати власний шолом, який залишиться тільки його, тому придбав його за підтримки волонтерів.

А ось «Коржа» серед побратимів легко впізнати ще за однією деталлю — любов’ю до рожевого кольору.

— 24 лютого я мав їхати у відрядження. У сумці лежали цивільні речі, серед них — рожева кофта. З цією сумкою я фактично поїхав на війну. Перші тижні повномасштабного вторгнення провоював саме в ній. Відтоді майже завжди маю щось рожеве: футболку, худі або інший елемент одягу. Це вже стало моєю маленькою традицією, — усміхається льотчик.

Армійська авіація вже виконує завдання, яких ніколи не мала виконувати

Спочатку вертолітники створювалися для підтримки піхоти.

Сьогодні ж їхня роль значно ширша.

— Ми — армійська авіація, а саме рід військ у складі Сухопутних військ. Наше основне завдання — підтримувати піхоту. Але зараз ми ще й збиваємо “шахеди”, працюємо по повітряних цілях, евакуйовуємо поранених, перевозимо десант. Частину функцій, які традиційно виконують Повітряні Сили, зараз також беремо на себе.

«Ми показуємо неможливе на техніці, яка давно мала піти в історію»

Про Мі-8 льотчики говорять із величезною повагою.

Але чесно визнають: її ресурс не безмежний.

— Наша техніка вже давно працює за межами того, що прописано в інструкціях. Інженери, командування постійно її вдосконалюють, і це реально працює.

Водночас екіпажі переконані: саме їхній бойовий досвід дозволить швидко освоїти будь-який сучасний західний гелікоптер.

— Ми вже показуємо неможливе. Якщо нам дати сучасні навігаційні системи, нові комплекси наведення, сучасні вертольоти — мені навіть важко уявити, що тоді зможе показати українська армійська авіація.

Операції, які вже стали історією

Говорити можна далеко не про все.

Втім, деякі операції вже увійшли в історію.

— Азовсталь. Зміїний. Початок перехоплення “шахедів”. Це вже сторінки історії української авіації. Але дуже багато операцій ще залишаються закритими.

Особливе місце займають саме перехоплення ударних безпілотників.

— Коли збиваєш повітряну ціль, розумієш: щойно ти врятував чийсь будинок. Чиюсь машину. А найголовніше — чиєсь життя.

«За одним 30-секундним відео стоять сотні людей»

Льотчики категорично не погоджуються із тим, що всю славу повинні отримувати лише екіпажі.

— Люди бачать красиве відео польоту. Але за цими тридцятьма секундами — сотні людей. Техніки, інженери, забезпечення.

Після польоту екіпаж їде відпочивати.

Технічний склад залишається біля машини.

— На спеці. На морозі. Усунути відмову. Зарядити. Перевірити. Підготувати до нового бойового вильоту. Саме вони роблять так, щоб ми могли знову сісти в кабіну. Це титани авіації.

«Не плутайте нас із Повітряними Силами»

Одна з головних речей, яку хочуть донести пілоти цивільним, — армійська авіація має власне призначення.

— Дуже багато людей думають: усе, що літає — це Повітряні Сили. Насправді це не так. Армійська авіація — окремий рід військ у складі Сухопутних військ із власними завданнями. Ми можемо сісти в лісі, зависнути над водою, евакуювати поранених, підтримати піхоту, працювати по наземних і повітряних цілях. Саме тому її потрібно розвивати окремо.

«Після перемоги світ стоятиме в черзі за нашим досвідом»

Пілоти впевнені: після війни Україна стане одним із головних центрів бойової авіаційної експертизи.

— Нашого досвіду зараз немає ніде у світі. Його потребуватимуть інші держави. Головне — не віддати його задарма. Якщо вже ділитися, то в обмін на нову техніку, сучасні вертольоти, системи ППО.

«Не потрібно народитися в кабіні вертольота, щоб стати льотчиком»

Попри війну, екіпаж переконаний: саме зараз Україна виховує покоління найвмотивованіших військових пілотів за всю історію незалежності.

«Крижик» каже, що часто спілкується зі студентами й абітурієнтами та постійно чує одну й ту саму думку — нібито стати військовим льотчиком можуть лише “свої”.

— Я багато разів чув від молоді, що льотчиком можна стати лише через зв’язки або якщо ти народився в родині авіаторів. Насправді це зовсім не так. Якщо тобі подобається небо, літаки, вертольоти чи безпілотники — усе реально. Потрібні: хороше здоров’я, знання математики, фізики, англійської мови і бажання працювати. Решту дає навчання.

Водночас «Корж» переконаний, що нинішні курсанти приходять до авіації вже з іншим рівнем мотивації, ніж це було до великої війни.

— Вони вже знають, заради чого навчаються. Вони бачать приклади бойових екіпажів, знають про операції, які виконують наші льотчики, розуміють, що після випуску не сидітимуть без роботи. Бути курсантом і не хотіти літати зараз, мені здається, просто неможливо.

Окремо льотчик говорить і про зміни у підготовці майбутніх офіцерів.

— Коли ми навчалися, курсанти отримували стипендію у двісті гривень. Зараз першокурсники вже мають грошове забезпечення близько восьми тисяч гривень, а згодом — ще більше. І це правильно. Армія повинна ставати сильнішою, а система підготовки — кращою. 

«Крижик» наголошує: сучасна авіація — це не лише пілоти.

— Якщо за станом здоров’я людина не може стати льотчиком, це не означає, що її місця немає в авіації. Є десятки спеціальностей — техніки, інженери, фахівці забезпечення. Льотчик — лише вершина айсберга. Без усіх цих людей жоден вертоліт просто не підніметься в небо.

«Ми бачимо, коли ви нам махаєте»

Наприкінці розмови льотчики говорять уже не про війну.

Про людей.

Вони згадують хлопчика, який щоразу вибігав із прапором, коли пролітав їхній екіпаж.

Одного дня вони сіли поруч і передали йому пакунок зі смаколиками.

Згадують і літніх людей на Донеччині, яким скидали продукти з вертольота.

А через два роки отримали повідомлення від їхньої доньки.

Батьки вижили та виїхали. 

— Ми все бачимо. Ми бачимо людей, які нам махають. І це дуже підтримує.

Повні кавалери ордена Богдана Хмельницького 

За роки повномасштабної війни обидва льотчики були відзначені державними нагородами.

«Крижик» і «Корж» є кавалерами ордена Богдана Хмельницького III, II та I ступенів. Найвищі відзнаки вони отримували особисто з рук Президента України за успішне виконання бойових завдань та мужність, проявлену під час захисту держави.

Самі ж льотчики говорять про нагороди дуже стримано.

— Для нас найголовніше — щоб усі поверталися додому. Решта — це вже наслідок нашої роботи.

«Не забувайте, завдяки кому можете жити звичайним життям»

Наостанок льотчики просять лише про кілька речей.

Підтримувати військових.

Допомагати ветеранам.

Пояснювати дітям, що люди з ампутаціями чи психологічними травмами — це не привід для страху чи насмішок, а привід для поваги.

І пам’ятати, що війна триває.

— Не переставайте донатити. Не забувайте, завдяки кому можете гуляти, працювати, обіймати рідних. І цінуйте тих, хто сьогодні тримає небо.

Саме це, кажуть «Крижик» та «Корж», і є головною причиною щоразу знову запускати двигуни Мі-8. Навіть тоді, коли небо стало найнебезпечнішим місцем на війні.

Фото Тараса Перетятка та з особистого архіву «Крижика» та «Коржа».