Військовий Вадим Косінський зводив переправи під обстрілами, пережив важке поранення, а після одужання продовжив службу.

Його історію розповіли на сторінці 47-ї окремої інженерної бригади Сил підтримки ЗСУ.

Вадим Косінський з Рівненщини. Він отримав диплом бармена-адміністратора в Рівненському вищому професійному училищі. Встиг навіть недовго попрацювати за фахом. Проте далі перед них постала дилема — строкова служба чи трирічний контракт із ЗСУ. Вадим обрав другий шлях і у 2019 році поповнив лави 47-ї окремої інженерної бригади.

Служба проходила на різних напрямках, останньою мирною точкою перед широкомасштабним вторгненням рф став Новоайдар, звідки хлопці повернулися до частини на ротацію.

«Перед повномасштабним вторгненням ми постійно відпрацьовували навчальні тривоги. 24 лютого теж думали, що це чергова учба. Прибули в частину — так усе і почалося», — згадує Вадим.

Він потрапив до понтонно-мостового батальйону. Перші бойові завдання виконували на Чернігівщині під постійними артобстрілами, де часом навіть дістатися до визначених точок було неймовірним ризиком.

Згодом була Київщина, а потім — Харківщина. Одне з найскладніших випробувань чекало на них у Петропавлівці. Інженери наводили переправи, а ворог раз у раз розбивав їх. Доводилося виїжджати по кілька разів під ворожим вогнем, аби виконати завдання.

Одного разу оборонці звели переправу, але одразу розпочався артобстріл.

«Я скочив у воронку, прикрив голову руками», — розповідає він.

Коли вибухи стихли, боєць підняв голову і побачив страшну картину: четверо побратимів загинули, ще один — Манелюк, впав із переправи за день до цього. Це були хлопці, з якими він пройшов плечем до плеча всю ротацію — Штефусь, Іванцов, Соколов і Галяс.

Тоді Вадим дістав поранення — осколок пройшов під бронею, пробив легені та порвав селезінку. Його винесли побратими. У тимчасовому шпиталі бійцю вийняли осколок і «запаяли» легені, а вже в Харкові провели складніші операції. Вадим весь час був притомним, тому одразу попросив у медсестри телефон, щоб подзвонити матері. Згодом його перевезли до Рівненського шпиталю, де він зустрівся з рідними.

Мама Вадима — медик, сестра вже давно працює оперативником у поліції, а батько Олег, який на момент біди був на заробітках у Польщі, твердо вирішив повернутися і піти до війська. Він свідомо обрав саме той батальйон, де служив син, щоб бути поруч і разом захищати країну.

Сам Вадим каже, що у найстрашніших ситуаціях завжди молився і мав при собі оберіг. Після тяжкого поранення та одужання він був переведений на іншу посаду і зараз виконує відповідальну роботу — командує електростанцією взводу матеріального забезпечення.

За мужність і стійкість воїн відзначений почесним «Сталевим Хрестом» та нагородою «За поранення».

Кулі прошили бронежилет, а телефон зупинив осколок: історія вчителя, якого не раз рятував фарт

Якщо вам цікавий мілітарний контент — підпишіться на телеграм-канал АрміяInform.