Історія Дня батька

Ідея святкування Дня батька виникла у США на початку ХХ століття. Засновницею свята вважають Сонору Смарт Додд.

У 1909 році вона почула проповідь про День матері й задумалася, чому не існує схожого дня для вшанування татів. Її надихнув власний батько — ветеран Громадянської війни в США Вільям Джексон Смарт, який після смерті дружини самотужки виховав шістьох дітей.

Завдяки її ініціативі перше святкування Дня батька відбулося 19 червня 1910 року в місті Спокан, штат Вашингтон. Згодом традиція поширилася по всій країні, а у 1972 році президент Річард Ніксон офіційно затвердив цей день як національне свято, яке відзначають у третю неділю червня.

В Україні шлях до визнання цього дня був тривалим. Ініціатива з’явилася ще у жовтні 2006 року з подачі представників МГО «Міжнародний Центр Батьківства» — тоді під листом до Президента з пропозицією ввести це свято на державному рівні зібрали 10 тисяч підписів громадян.

Офіційно ж День батька в Україні запровадили у 2019 році. Відтоді щороку у третю неділю червня ми відзначаємо день, покликаний вшанувати роль чоловіка у вихованні дітей та житті родини.

Чому сьогодні особливо важливо цінувати батьків ?

Війна докорінно змінила значення багатьох речей. Вона навчила українців цінувати звичайні, колись буденні моменти: ранкову розмову за кавою, сімейну вечерю, телефонний дзвінок без сирен,  можливість просто бути поруч із рідними.

Хоча традиція святкувати цей день у нас ще тільки формується, сьогодні для багатьох дітей це свято стиснулося до екрана смартфона — до повідомлення в месенджері, короткої розмови телефоном під звуки рацій або довгоочікуваної зустрічі після місяців розлуки.

Тисячі українських батьків зараз перебувають далеко від дому, захищаючи майбутнє своїх дітей у найгарячіших точках.

На жаль, не всі зможуть сказати батькові приємні слова. Діти, які більше не почують знайомого голосу, не відчують міцних батьківських обіймів і не зможуть прошепотіти: «Зі святом, тату».

Війна забрала тисячі життів, залишивши по собі порожні місця за родинними столами, фотографії в траурних рамках і спогади, які стають найдорожчим, єдиним скарбом.

Цього всього не мало бути. Усі діти заслуговують на те, щоб їхній батько побачив перші кроки, обіймав, коли випав перший молочний зуб, допомагав із домашніми завданнями й просто любив поруч — не на відстані, не поза часом і простором.

Втрата батька — це не лише особистий біль окремої сім’ї. Це історія про дитинство, яке змушене подорослішати за одну мить. Про листи, які вже ніколи не отримають відповіді. Про свята, на яких завжди бракуватиме однієї людини. Про любов, яка не зникає навіть після смерті. Зараз в Україні росте ціле покоління, яке через напад країни-агресорки росії позбавлене можливості відчути батьківську опору в майбутньому.

Саме тому День батька сьогодні —  про глибоку вдячність, про можливість сказати найважливіші слова, поки є кому їх почути і про жорстоке, але тверезе нагадування:

близькі люди не будуть поруч вічно.

Ми часто відкладаємо подяку на потім. Думаємо, що ще буде нагода подзвонити, приїхати в гості, обійняти чи поговорити. Але життя не завжди дає другий шанс, і війна болісно нагадує нам про це щодня.

У День батька знайдіть кілька хвилин для найпростішого: зателефонувати татові, запитати, як у нього справи, і щиро подякувати за все. А якщо його вже немає поруч — згадайте добрим словом, історією чи теплою сльозою, бо поки ми пам’ятаємо своїх батьків, доти вони житимуть у наших серцях.

Підготувала Іванчук Анастасія

Читайте також: чому краса під час війни є зброєю