Українська жіноча боротьба вже багато років залишається серед світових лідерів. За цими перемогами – не лише талант спортсменок, а й щоденна робота людини, яка вибудувала одну з найсильніших команд. Володимир Яременко – головний тренер жіночої збірної України з вільної боротьби, наставник Київського обласного центру олімпійської підготовки та володар звання найкращого тренера світу за версією United World Wrestling.

Саме під його керівництвом українські борчині регулярно підіймаються на п’єдестали чемпіонатів світу, Європи та Олімпійських ігор. Його вихованка Ірина Коляденко двічі ставала призеркою Олімпіади, а сама українська школа жіночої боротьби сьогодні задає тон світовому спорту.

До Дня тренера журналісти «Київщини 24/7» поспілкувалися з Володимиром Яременком про шлях від молодого наставника у столичній ДЮСШ до керівника національної збірної, психологічне протистояння з росіянками, міжнародний спорт під час війни та ціну перемог, які народжуються далеко за межами борцівського килима.

Від Печерська до Олімпу: як починався шлях

Сьогодні Володимир Яременко визначає стратегію розвитку жіночої збірної України з вільної боротьби. Втім, його власний шлях розпочинався зі звичайної спортивної школи та наставників, які сформували не лише професійні навички, а й ставлення до тренерської справи. Вирішальну роль, згадує він, відіграв перший тренер — заслужений тренер України Анатолій Задорожний, який виховав не одного олімпійського призера та власним прикладом показав, що означає повна відданість професії.

Згадуючи свої перші кроки у спорті та початок тренерської кар’єри в легендарному манежі ЦСКА, Володимир Яременко розповідає:

«Мій перший тренер підключав мене до організаційних моментів та проведення частин тренувань ще під час мого навчання на третьому курсі університету спорту. Тому проблем з адаптацією не було, я вже мав певний досвід. Офіційну діяльність я розпочав у Києві, в ДЮСШ Центрального спортивного клубу армії на Печерську. Керівником тоді був олімпійський чемпіон Іван Богдан. Дітей я набирав у досить специфічному районі, де про боротьбу мало хто взагалі чув, але мені вдалося сформувати групи. Ця історія ніби була придумана за мене, мені залишалося тільки працювати далі».

Руйнування стереотипів: від однієї зірки до великої команди

Очоливши жіночу збірну України, Володимир Яременко зіткнувся з поширеним у спортивному середовищі стереотипом: успішний особистий тренер далеко не завжди здатний ефективно керувати великою національною командою. За його словами, доводити протилежне довелося не словами, а результатами на міжнародній арені.

Пояснюючи, як вдалося поєднати індивідуальний підхід із роботою з усією збірною, наставник зазначає:

«Найпершим мені довелося зруйнувати стереотип, що тренер однієї спортсменки – це не тренер команди. Я безболісно перейшов від роботи з однією вихованкою до керівництва великим колективом, хоча всіх дівчат знав давно, адже це колишні партнерки чи суперниці. Мені вдалося поєднати роботу зі збірною та моєю особистою вихованкою, яка продовжує активну кар’єру і перемагає. Звісно, це потребує більше часу, енергії та ненормованого графіка, але якщо робити це професійно – все виходить».

Сьогодні робота головного тренера давно не обмежується тренувальним залом. Аналіз майбутніх суперниць, координація роботи з тренерським штабом, лікарями, спортивними функціонерами, підготовка до міжнародних стартів і значний обсяг організаційної роботи стали невід’ємною частиною його професії. Попри це, саме можливість бачити результат власної праці Яременко називає головною винагородою.

«Для мене головне – це самореалізація. Це набагато більше, ніж просто стояти зі свистком. Приємно, коли твої ідеї та задуми втілюються у реальний результат», – наголошує він.

Психологічний тиск та «тихі» війни на міжнародній арені

Після повномасштабного вторгнення одним із найболючіших рішень для українського спорту став допуск російських і білоруських спортсменів до міжнародних змагань. Для українок це означає не лише боротьбу за медалі, а й необхідність щоразу виходити на килим поруч із представницями країни-агресорки, витримуючи постійний психологічний тиск та численні провокації. Володимир Яременко переконаний: із часом емоції поступилися місцем холодному розрахунку, який сьогодні працює на користь української команди.

«Спочатку була злість, а зараз ми дійшли до прагматичного розрахунку. Ми не можемо ризикувати своїм часом та емоціями, тому взагалі не реагуємо на них, а просто робимо свою справу. На нещодавньому чемпіонаті Європи в Албанії було багато розмов, емоційного тиску, навіть президент їхньої федерації спускався в роздягальні, намагаючись тиснути морально, бо вони не могли виграти. Але наші дівчата не звернули на це жодної уваги. Як результат – у протистояннях з росіянками ми не програли жодної сутички, виграли всі 5 чи 6 поєдинків. Вони нас уже не просто поважають, вони нас бояться», – розповідає Володимир Яременко.

Попри високий рівень конкуренції, всередині збірної Яременко робить ставку не лише на індивідуальну майстерність, а й на командну взаємодію. За його словами, кожна спортсменка має розуміти свою роль у спільному результаті, незалежно від того, чи є вона лідеркою команди, чи лише набирається досвіду.

«Я завжди кажу дівчатам: сьогодні ви допомагаєте лідерам, а завтра вони допомагатимуть вам. У спорті високий ризик травм, тому дублер завжди має бути готовий вийти на килим і відпрацювати на максимум», – зауважує він.

«Найголовніше – не втрачати віру»

Попри війну, українські тренери продовжують готувати майбутніх чемпіонів, працювати в непростих умовах та щодня доводити, що сила українського спорту – насамперед у людях. Напередодні Дня тренера Володимир Яременко звернувся до своїх колег, які, незалежно від виду спорту, залишаються наставниками, мотиваторами й людьми, що формують нові покоління українських спортсменів:

«Бажаю колегам насамперед здоров’я та творчого довголіття – саме продуктивної тренерської діяльності, успіхів та запланованих досягнень. Рівень українського тренерського складу в усіх видах спорту надзвичайно високий, мені є з чим порівнювати після десятків країн, де ми бували. Тому наше спільне завдання сьогодні, попри всі виклики, зосереджуватися на успішній реалізації нашого потенціалу та впевнено рухатися вперед».

Історія Володимира Яременка – це приклад того, як український спорт перемагає не «завдяки», а «всупереч». У часи, коли міжнародні інституції демонструють слабкість і повертають агресора на арени, наші тренери та спортсменки відповідають єдиним доступним і найболючішим для ворога способом – тотальним домінуванням на килимі.

Здобутки жіночої збірної з вільної боротьби доводять, що українська тренерська школа залишається однією з найсильніших у світі. А прагматизм, залізна дисципліна та вміння перетворювати злість на чисту спортивну лють – це ті якості, які гарантують: український прапор ще неодноразово підійматиметься на найвищих п’єдесталах світу. Попереду нові виклики, але з такими наставниками наше майбутнє у надійних руках.

Читайте також: «Україна здатна змінити майбутнє Європи»: Віолетта Дворнікова — про реформи, Конституцію та шлях до ЄС

Фото: «Київщина 24/7»

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.