«Вони для мене вже як родина»: історія мінометника «Вітаса»
37-річний Віталій із Тернопільщини з позивним «Вітас» вже понад чотири роки захищає Україну, а побратимів, із якими пройшов цей шлях, називає другою родиною.
Історію бійця розповіли на Facebook-сторінці 105-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.
До війська «Вітас» прийшов за повісткою у 2022 році. Довго не вагався: отримав її, наступного дня з’явився до військкомату, а ще за день уже був у строю.
Від самого початку Віталій потрапив до мінометної батареї. Спершу служив старшим навідником міномета, згодом командування відзначило його відповідальність та вміння працювати з людьми.
Так він став командиром міномета першого мінометного взводу мінометної батареї.
За роки служби «Вітас» добре опанував свою справу. Водночас особливе значення для нього має колектив. Із багатьма побратимами він служить від перших днів повномасштабної війни.
«Мені немає куди повертатися»: боєць із Авдіївки провів понад чотири місяці в оточенні
За цей час військові навчилися розуміти одне одного без зайвих слів, підміняти та підтримувати під час роботи.
У підпорядкуванні Віталія — четверо бійців. Він задоволений тим, як хлопці ставляться до своїх обов’язків, адже добре розуміє: від злагодженості кожного залежить спільний результат.
«Ми один одного розуміємо, один одного підтримуємо. Тут, навіть у цій роботі, можемо один одного підмінити», — розповідає «Вітас».
Командирська посада передбачає відповідальність не лише за виконання бойових завдань, а й за людей.
Перед виходом на вогневу позицію Віталій намагається налаштувати побратимів, підтримати їх і допомогти зберігати спокій. Він розуміє, що кожен хвилюється, адже всі усвідомлюють небезпеку.
Робота мінометників пов’язана з постійними ризиками: дрони, обстріли, складні умови на позиціях.
Попри це, підрозділ продовжує виконувати поставлені завдання, шукає можливості діяти безпечніше та зосереджується на результаті.
«Ми знаємо, що маємо там відпрацювати. Нам треба це зробити», — пояснює військовий.
За роки служби побратими стали для Віталія ще однією родиною. Він зізнається, що тривале перебування на війні змінює сприйняття звичайного життя.
Росіяни шукали, але не знайшли: десантник врятував побратима й два місяці ховався під носом у ворога
Навіть під час відпустки вдома відчуваєш, наскільки звик до людей, із якими щодня ділиш службу.
На Віталія вдома чекають дружина, син і донька. З рідними він намагається зв’язуватися щодня, іноді по кілька разів.
Їхня підтримка для нього дуже важлива. Військовий чекає на кожну можливість приїхати додому, побачити сім’ю та провести час разом.
Чотири КАБи, поранений командир і секунди на порятунок: історія зенітника Андрія
Якщо вам цікавий мілітарний контент – підпишіться на телеграм-канал АрміяInform.